Майже 50 років налічує історія діяльності Уманського товариства дружби з зарубіжними країнами. За цей час вдалося зробити разом багато гарних справ. Але є такі, про які хочеться розповісти окремо.
25 років тому було укладено Угоду про поріднення між містом Умань та містом Мілфорд-Хейвон, що у Великобританії. Голова комітету поріднення пані Дороті Уолтер з-поміж інших міст-побратимів відзначала українську Умань особливо, зокрема, піклувалася про вихованців дитячого будинку, цікавилася їх долями. Так, в один з чергових візитів, наприкінці 1999 року, поспілкувалася з директором Вікторією Майданюк про те, що можуть англійці найкориснішого зробити для дітей з особливими потребами, які живуть на державному утриманні. Пані Вікторія поділилася своєю тривогою за 6-річну Світланку. Дитина була важко хвора, до вродженої вади серця додалися ще й супутні хвороби. Київські лікарі відмовили у допомозі, мовляв нічого зробити не в силах, дитині залишилося жити лічені дні. Побачивши маленьку бліду дівчинку, з синюшним кольором обличчя, що сиділа осторонь дитячих розваг, бо не мала сил веселитися і грати з іншими, мама трьох дітей, Дороті не залишилася байдужою до долі дитини. Вона зібрала всі медичні документи і знайшла клініку у Великобританії, яка була готова взятися за лікування. І відразу розпочала благодійну акцію по збору коштів, адже на операцію і відновлення було потрібно 37 тисяч фунтів стерлінгів. Всі члени товариства поріднення Мілфорда і волонтери включилися в роботу. За сигналом з Англії, в Умані почали готувати дитину до далекої подорожі, формувати виїзні документи. Разом зі Світланкою їхала і лікар дитячого будинку Олександра Брижко і перекладач Мирослава Гейко, щоб підтримати дівчинку. Операцію було проведено успішно. Відновлення та реабілітація також відбувалися за графіком, маленька Світлана стала «зіркою» місцевих ЗМІ, люди впізнавали дівчинку на вулиці і щиро раділи її зціленню. Знайшлася і родина в Мілфорд-Хейвоні, яка виявила бажання всиновити дитину, подарувати їй своє тепло і любов. Титанічну працю довелося виконати всім причетним до міжнародного всиновлення, здолати бюрократичні та адміністративні перешкоди, але врешті Світланка здобула нову родину і нове ім’я – Марія. Протягом 16 років за долею дівчинки стежили члени товариства поріднення з Мілфорда -Хейвона та з Умані, під час візитів навідували родину, спілкувалися з дитиною.
І ось, через 16 років, 25-річна Марія (Світлана) знову приїхала на Україну у складі делегації з порідненого міста Мілфорд-Хейвон, запрошеної на святкування Дня міста, та 400-річниці першої писемної згадки про Умань. Як зізнається сама Марія, увійти в Дитячий будинок було трохи тривожно, але побачивши директорку, лікаря, своїх вихователів та нянечок, вона відразу перестала нервувати, на згадку прийшли найсвітліші і найрадісніші спогади, обійми і впізнавання були сповнені щирими сльозами радості. Свою колишню вихованку Марію, її рятівників – Дороті та Пітера Уолтерів, Марію Хіллер, Мирославу Гейко, членів товариства поріднення, як найдорожчих гостей зустріли у Дитячому будинку, який нині має іншу назву і виконує нові функції, та по суті, залишається другим домом для дітей з особливими потребами. Найбільше запитань до Марії (Світлани). Вона подякувала всім за порятунок і подарований шанс на нове життя, розповіла, що їй вже 25 років, почувається вона добре, працює продавчинею в супермаркеті, у відділі листівок. Дуже дорожить своїми прийомними батьками і підтримує з ними найтісніші зв’язки, має багато друзів і насправді щаслива людина, адже нині вперше зустрілася в Україні зі своєю біологічною родиною. Марія (Світлана) мала небагато часу на спілкування з рідними мамою і батьком, та попереду в них ще багато важливих розмов і відкриттів.
Як зазначила голова Уманського товариства дружби з зарубіжними країнами Галина Кучер, яка власне на прохання англійської сторони здійснила титанічну працю по пошуку та встановленню контакту з рідними батьками дівчини, ця справа і ці зусилля були варті того, аби побачити, що люди дійсно знайшли один одного і дійсно ця зустріч була вистражданою та бажаною для всіх. За словами Галини Михайлівни, перелічити всі добрі справи, зроблені в контексті поріднення, перерахувати дуже важко, але на такому конкретному прикладі добре видно, що коли об’єднуються люди доброї волі задля доброї справи їм ніщо не може завадити. Тому запевнила, що й надалі, виконуючи велику місію «народної диплотатії», Уманське товариство поріднення дбатиме про конкретних людей, їх успіхи та щасливе майбуття.