Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року прийнятий Закон України „Про охорону праці“. 21 листопада 2002 року Верховною Радою України внесено зміни до цього закону та викладено його в новій редакції.

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя та здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні та здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем 1 працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Статтею 1 Закону України „Про охорону праці“ визначені поняття та терміни.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних. санітарно-гігієнічних. лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Охорона праці містить такі основні складові частини: правові норми трудового законодавства, виробничу санітарію, гігієну та техніку безпеки, протипожежний захист і електробезпеку .

Мета охорони праці – забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань, основними з яких є:

проектування підприємств, технологічних процесів і конструювання обладнання з обов'язковим виконанням вимог охорони праці;

знаходження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища, що дозволяє забезпечити мінімум несприятливого впливу їх на здоров'я працівників;

встановлення, законодавче оформлення визначених норм кожного з несприятливих або небезпечних факторів, систематичний король за їх застосуванням;

розробка конкретних заходів щодо покращення умов праці та забезпечення її безпеки на основі застосування у виробництві новітніх досягнень науки 1 техніки;

застосування раціональних засобів захисту працівників від впливу несприятливих факторів виробничого середовища, а також втілення організаційних заходів, які нейтралізують або послаблюють ступінь їх впливу на організм людини;

розробка та застосування методів і засобів оцінки ефективності заходів з охорони праці, що плануються і здійснюються.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України „Про охорону праці“, Кодексу законів про працю України, Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності“ та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають державні стандарти України (ДСТУ) та відповідні нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо) колишнього Радянського Союзу, деякі з яких є чинними в Україні на даний час.

В Україні встановлені такі види відповідальності за порушення вимог охорони праці: дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, матеріальна.

Закон України про охорону праці